8 липня в Ужгороді, в приміщенні Закарпатської обласної організації Національної спілки письменників України, інтелігенція краю та прихильники красного слова вшанували пам’ять видатного закарпатського педагога і поета Юлія Боршоша- Кум’ятського з нагоди 110 річниці з дня його народження.

-Боршош-Кум’ятський. Це ім’я називаємо з великою любов’ю, з великою пошаною, схиляємо голови перед його світлою пам’яттю, дякуємо йому за великий подвижницький труд педагога, громадського діяча, а ще більше ми вдячні йому за те, що він був у когорті тих майстрів красного слова, які на Закарпатті першими творили українську літературу, – наголосив у своєму виступі голова ЗОО НСПУ Василь Густі.

Літературознавець Дмитро Федака детально розповів про життєвий і творчий шлях Ю.Боршоша-Кум’ятського. Юлій Васильович Боршош народився 8 липня 1905 р. у с. Великі Ком’яти (тепер Виноградівського району) у дванадцятидітній селянській родині. Після народної школи в рідному селі закінчив знамениту Ужгородську учительську семінарію. Починаючи з 1924 року, наступні 42 трудився педагогом в Приборжавському, Пилипці, Рахові, Кобилецькій Поляні, Лузі, Ужгороді аж до виходу на пенсію у 1966.Учителем був дуже сумлінним, багато його учнів досягли успіхів, стали особистостями. «У літературу Юлій увійшов 19-річним юнаком. Взяв собі псевдонім Кум’ятський, як сам казав, від слова «кум», бо на Закарпатті кумівство понад усе. За життя у світ вийшло 13 книжок Боршоша, ще три поважні видання побачили світ посмертно», – сказав Дмитро Михайлович.

Народний артист України Петро Матій заспівав акапельно улюблену пісню Боршоша-Кум’ятського «Чом, чом, земле моя», а також зізнався, що поставив на ноти чотири вірші поета, на прохання присутніх виконав куплет однієї пісні про кохання.

На вечір пам’яті прийшли і невістка митця Марта Антонівна та онука Марта.

На могилах поета, його дружини Олени та сина Юліуса, які знаходяться на Кальварії, отець Владислав Ігнатишин відправив панахиду.

Тетяна Грицищук, фото автора