Плюси і мінуси пріоритетної в краї галузі

На календарі вересень. А отже, вже можемо підбивати підсумки (хоч і попередні) літнього туристичного сезону в краї. Зокрема, директор Закарпатського Турінфоцентру Олександр Коваль аргументує: цьогоріч сезон видався цікавим. Туристи навідувалися і залишалися у нас не на день–два, а на довший період. Майже всі туристичні об’єкти, які пропонували повний спектр послуг, були заповнені 4–5 днів із семи. Якщо говорити про кількісні показники, то влітку Закарпаття відвідало близько 600 тисяч туристів. Такі дані наводить туризмознавець.

І у Пилипці – басейн…

Ще донедавна, як не прикро, Закарпаття, яке має за сусідів чотири держави Євросоюзу і де туристична галузь визнана як пріоритетна, ця сфера перебувала у віданні…. департаменту житлово-комунального господарства, будівництва та інфраструктури облдержадміністрації. А тому начальник місяць тому створеного управління туризму та курортів ОДА Денис Ман у коментарі сказав, що наразі зводять докупи дані, а цілісну картину щодо літнього туристичного сезону будуть мати наприкінці вересня. Тому не можуть робити висновки – прогресуємо чи стоїмо на місці. Але чому все-таки маємо такі скромні показники? Ситуація на сході України не сприяє. Організатор фесту «Гуцульська ріпа», що вже кілька років не проводиться в селі Лазещина на Рахівщині (цьогоріч теж не відбувся), Богдан Пранничук аргументує: «Не на часі, але обов’язково відродимо. Вважаю недоречним зараз співати й танцювати, коли гинуть наші хлопці». Не було й «Берлибашського баноша» у Костилівці, фесту яфини у Гукливому. Хоча цьогоріч таки провели фестиваль ковальського мистецтва «Гамора» у Лисичові на Іршавщині (торік готувалися, але опісля відмінили). А також відродили через 9 років свято «На Синевир трембіти кличуть!» біля озера з однойменною назвою на Міжгірщині. Відбулася на початку вересня й традиційна «Гуцульська бриндзя» у Рахові, що торік взяла перерву.

Але не єдиними фестами живе туристична сфера краю. В області серед новинок літа — поява відкритого басейну на території «Гранд-готелю Пилипець», що справді додало ще більшої привабливості околицям гори Гимби та Боржавській полонині. Бо, зазвичай, цю місцину асоціюють із лижами. А ще «Зелена садиба» у Перечині зі смачною кухнею не стала непоміченою серед туристів і мандрівників. До оздоровчого, винного, сирного, велосипедного, спелео- та рафтингового туризму, додалися нові – мілітаристичний, орнітологічний, а також мистецький. Чого тільки варті оригінальні заходи, які влаштовує замок Сент-Міклош у Чинадійові на Мукачівщині.

Український турист, а не іноземець

Цьогоріч Закарпаття в більшості приваблює українських туристів (віднедавна з-поміж них виділяється турист-переселенець). Адже чимало переселенців зі сходу почали мандрувати і пізнавати Закарпаття. Дар’я Норожнова з Донецька, яка нині мешкає із мамою в Ужгороді, розповідає, що намагається багато їздити — побували вже в Берегові та Мукачеві. Каже, що є гастрономічним туристом — куштувала бограч, боб-гуляш, чірке-папрікаш, сегединський, банош і гомбовці… А от коли їздила до Львова, то там на площі закликали: «Справжній бограч, справжній бограч!». «Я так і хотіла сказати, мовляв, знаю, що таке справжній бограч, бо куштувала на Закарпатті», — ділилася.

Іноземців цього літнього сезону на Закарпатті побувало дуже мало, каже Олександр Коваль. Хоча їх таки можна було зустріти, шукають у нас щось нове. Як от група чеських туристів, яку нещодавно зустріли на автовокзалі в Ужгороді. Вони вечірнім рейсом мали бажання добратися до Великої та Малої Угольки на Тячівщині (де є печери та монастирі). Кажуть, що Колочава, яка знана багатьма музеями та «чехословацьким слідом», їх не цікавить, бо там уже бували не раз.

Криза зачепила й сільський туризм

Це констатує й голова обласної організації Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму України Богдан Пранничук. «Господарі не можуть гостей прийняти, як хотілося б. Але все одно люди шукають, цікавляться, просяться на відпочинок у село. Це для них більш доступно, бо господар садиби пропонує екологічно чисті продукти, бо тут жива природа», — констатує мій співрозмовник. Ціни різні – від 80 до 200 грн за добу з разовим харчуванням. Хоча, як домовишся із господарем. До прикладу, в хатах, що поряд з санаторіями, проживання дорожче, оскільки ближче на процедури ходити.

Традиційно стабільно турист їде у Косино та Берегово з їх термальною водою. Добре, що вже не обов’язково їхати за кордон, щоб поніжитися у термальних водах. До слова, нині в області 400 садиб, які об’єдналися в спілку. «Але цю цифру треба помножити на три і будемо мати загальну кількість садиб у області», — каже Богдан Пранничук.

Що гальмує розвиток

Причин вистачає. Перш за все, жахливий стан доріг. Звісно, мова не про трасу Київ–Чоп. Шкода, що ті, хто б мав дбати про шляхи, що сполучають райони, села, не виконують свою роботу. Олександр Коваль додає до цього списку і недостатній рівень розвитку локальної інфраструктури та логістики в окремих районах області, низький рівень співпраці між суб’єктами туризму, недостатність просування місцевих турпродуктів за межами краю. На жаль, область не має єдиної інформаційної бази щодо об’єктів, готових прийняти туристів. Через це не маємо повної картини заповнюваності турбаз, готелів, баз відпочинку й оздоровлення.

Натомість Богдан Пранничук додає, що нема підтримки від держави, якихось цільових програм щодо розвитку зеленого туризму. Не слід залишати поза увагою низький кваліфікаційний рівень власників садиб. «Бо це не тільки «бери ключі — йди живи», — додає. — Сільський туризм тим і відрізняється від інших видів, що тут має бути все по-домашньому: треба із туристом поспілкуватися, показати цікаве, розказати про місцеві традиції».

Добре було б, якби держава подбала про кредитування, щоб були кошти на участь у виставках, форумах. Якось же треба пропагувати сільські садиби?! В області зареєстровано 28 туристичних інформаційних центрів, але фактично чимала кількість із них уже… не працює, зазвичай усе тримається на ентузіазмі. До прикладу, на Рахівщині, яка відома і фестами, і садибами, й чарівною природою, працює всього один (!) турінфоцентр. Про можливе припинення своєї роботи з наступного року вже повідомила керівник Ужгородського туристичного інформаційного центру Вікторія Малеш. Це один із найбільш відвідуваних туристами на сьогодні. За браком коштів на оренду приміщення в центрі Ужгорода та через відсутність матеріалів для роботи (карти, путівники тощо) центр не зможе працювати далі…

Від сусідів поки відстаємо

Не можемо не провести паралель із сусідньою Івано-Франківською областю. Відкриваю офіційний сайт ОДА, і одразу видає — «Туризм Прикарпаття», де окремі розділи про статистику, зимовий туризм, інформаційні центри і навіть сертифіковані заклади розміщення. Натомість, що у нас? А нічого. На офіційному сайті Закарпатської ОДА є все, крім туризму. Маємо проте портал «Вітаємо на Закарпатті!», де розміщено багато корисної інформації. Але туристам про нього мало відомо. Тому добре було б дати хоча б посилання на цей портал на офіційному сайті ОДА.

Прикарпаття утримує першість в Україні за кількістю обслужених екскурсантів. У 2014 році іванофранківці вийшли на друге місце за цим показником, а також за доходами від наданих туристичних послуг (не враховано анексовані АР Крим і Севастополь). Торік у них кількість обслужених екскурсантів склала 1019836 осіб, що на 202% більше порівняно з 2013 роком. Доходи від наданих туристичних послуг за 2014 р. становлять 206925,7 тис. гривень. Тільки на території міської ради Яремчі працюють понад 173 туристично-рекреаційні заклади та понад 570 садиб сільського (зеленого туризму). Тож маємо на кого рівнятися!

Оксана ШТЕФАНЬО

 Газета НОВИНИ ЗАКАРПАТТЯ