За 103 роки діяльності школи в селі Невицьке Ужгородського району із числа її випускників 126 учнів стали педагогами, з яких четверо були завідувачами відділів народної освіти, 13 захистили наукові звання, значна кількість працювала в системі управління освітою, керівниками навчальних закладів.

Невицьке школа

Останні 20 років Микола Вагера викладає в рідній школі. У розмові з кореспондентом «Карпатського об’єктива» він розповів про історію цього освітнього закладу й те, чому його не можна закрити.

– З усіх шкіл Ужгородщини Невицька має найглибше історичне коріння. Збудована 1912 року австрійським урядом як аломська школа, себто державна, при центральній дорозі в центрі села.

Першим учителем закладу, де навчалося 88 учнів, був Степан Баконій. Він одружився із жінкою з Кам’яниці, донькою лісника Андрія Гаваші. У приміщенні державної школи вчитель жив зі своєю сім’єю, у них народилося 6 дітей. Золтан, який побачив світ 1916 року, згодом стане відомим педагогом, заслуженим учителем України, керівником образотворчої студії в Ужгороді.

Дошка Золтану Баконію

Дальшого розвитку освітній заклад набув за чеського уряду Томаша Масарика. У 40-х роках у школі було четверо вчителів. Одночасно у Невицькому діяла церковно-приходська школа. За часів уряду Августина Волошина на базі шкіл села працювала школа-горожанка.

У жовтні 1944 року на Закарпаття прийшло так зване визволення. 1945-го школу закрили, Степана Баконія звільнили, а сюди заселили прикордонну заставу. «Під замком» у жандармерії (тепер ця територія належить до Кам’яниці) відкрили семирічку. Церковну школу теж закрили, а потім там почав діяти дитсадок.

Прикордонна застава проіснувала до 1952 року. Малечі в селі було багато, тож зробили тут філіал школи «Під замком», щоб невицькі діти вчилися за місцем проживання. І так було доти, поки в Невицькому не почали зводити новий дитсадок. Школу вкотре закрили. Протягом тривалого часу, поки будувався дошкільний заклад, у школі працював дитсадок. Коли дошкільнят перевели в новобудову, це приміщення залишилося порожнім. Років п’ять чи більше не знали, що з ним робити. «І тут у райвно з’явився я, інспектор, – каже Микола Михайлович. – Цю школу я відстояв, і її відкрили. У той час політика була така: філіали реорганізовували в початкові школи. З 1982 по 1994 рік тут навчалося 75 дітей у чотирьох класах. Працювало четверо вчителів і двоє вихователів групи продовженого дня. У 1992-му поруч почали добудову, звели три поверхи, виконали 70 відсотків будівельних робіт. У 1994 році роботи призупинили у зв’язку з браком грошей, тож заклад досі недобудований».

Невицька школа була в п’ятірці найчисельніших початкових шкіл Ужгородщини. Чотири заклади стали дев’ятирічками, середніми, і лише Невицька зменшилася. Наразі десятьох учнів навчає двоє вчителів-пенсіонерів – Микола Михайлович та його дружина Регіна Юріївна, яка є завшколою. Приходить ще «англічанка». Завідуюча розповіла: «Протягом останніх років батьки почали давати своїх дітей до ужгородських шкіл та сусідніх сіл, де кращі умови. Їх можна зрозуміти: приміщення потребувало ремонту, дах протікав, кахельні пічки своє віджили, на зиму ми закривали вікна плівкою. Потягне вітер – двері відчиняться. Торік покращили умови в школі: замінили вікна, встановили піролізний котел, сучасний туалет з гарячою водою, дах перекрили, підлогу замінили. Гроші були з різних джерел – громада здавала, депутати, виконком, райвно виділило 90 тис. грн, з ЄС отримали значну суму».

Микола Вагера

Пан Вагера зауважує, що на приміщення, в якому тепер знаходиться початкова школа, багато хто зазіхає: «Питання не в тому, що навчальний заклад закриють, а в тому, що тут відкриють: кафе, ресторан, спортивний комплекс, сільську раду чи ще щось. Хоча школа – душа села, побудована 103 роки тому. Вчителя лякати закриттям школи не треба. Я зробив такий висновок: якщо селу не потрібна школа, то школі не потрібне село. Якщо батьки мають право обирати вчителя, то вчитель має право обирати батьків. І це не вчитель, який бігає за батьками й запрошує: «Ходіть учитися, дайте мені своїх дітей». Якщо так дехто думає, то це вже не школа».

2001 року на фасаді лівої бічної стіни закладу встановлено меморіальну дошку відомому педагогу Золтану Баконію з ініціативи інтелігенції села, зокрема Миколи Вагери. Спільними зусиллями учителів та батьків учнів зібрано експонати для створення народознавчої кімнати.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора