Закарпаття відоме тим, що величезна кількість наших краян перебуває чи перебувала на заробітках в Європі. Не від хорошого життя це відбувається. Що змушує людей із вищою освітою збирати овочі та фрукти, прибирати квартири, місити бетон і робити кладку?

Перша причина – це тотальне безробіття. І друга – катастрофічно низькі зарплати в нашій державі, які позбавляють можливості придбати, скажімо, житло, автомобіль, оплатити навчання дітям. Зарплати в Україні просто сміховинно малі, хоча насправді смішного тут мало.

Як купити квартиру в Ужгороді? Це ж питання у свій час поставив і мій дуже хороший знайомий, товариш та напарник по роботі. Йому нічого не залишалось, як поїхати на заробітки до Італії.

Герой нашої розповіді – істинний бойовий офіцер, змушений волею долі вирушити з сином у країну-чобіток. На уроці географії вчитель пояснює: «Ось ця держава, діти, Італія, вона схожа на чобіток!» – «Ні, Марь Іванівна, Італія схожа на рай!» Але в житті все інакше. Коли батько і син приїхали на чужину, вони знали, що легких грошей тут не буде і доведеться найматися в рабство на важкі роботи. У Неаполі (по-італійськи Наполі) їхні шляхи розійшлися, і кожен став працювати, де була можливість. Знайомий мій розповідає…

– Там є площа в Неаполі, де о 6-й ранку збираються ті, кому потрібна робота. Є там і дошка оголошень, але можуть просто приїхати роботодавці й забрати тебе. Працював я на різних людей і виконував найважчу роботу. Доводилося і дорогу прокладати, і овочі в теплицях збирати, і бетон місити. Про теплиці з помідорами як згадаю, погано стає. Спека в них неймовірна, повітря не вистачає, вологість 100%. А італійцям усе одно: ти їм товар подавай і не лінуйся. Вони ж іще там ці помідори чимось обприскують, відповідно всім цим букетом ми дихали.

Був і такий от випадок. Приїхав бус, завантажений мішками з цементом по 50 кг кожний. Господар каже: «Якщо все це розвантажиш і занесеш на четвертий поверх, плачу 50 євро». І ось я як міг, виснажуючись і не даючи собі пощади, тягав мішки наверх. 50 євро заробив, але наступного дня на роботу вийти не зміг.

Одного разу мене взяли в помічники чоловіку, який будує каміни в домах. Звичайно, робота італійського майстра коштувала мінімум утричі дорожче, ніж моя. А мене він просив замішувати йому розчин і подавати облицювальну плитку. Одну плитку міг ставити хвилин 15–20, до міліметра все вирівнюючи. Як вони люблять говорити, п`яно-п`яно, що значить – потихеньку, не поспішаючи.

Понад 800–900 євро на місяць ми там не заробляли. До того ж на ту роботу, яку виконували, в них ніхто не йде. Та ще й кожен господар хоче тобі ціну збити до мінімуму. Наші жінки в основному займаються там збиранням врожаю, прибиранням у будинках, доглядом за людьми похилого віку.

Пробув я в Італії рівно 5 років. Грошей заробив. Купив в Ужгороді 4-кімнатну квартиру і дав дочці вищу освіту. Те, що хотів, я зробив. Але туди вже ніколи не поїду, та й нікому не раджу, чесно! А от син залишився.

Я обмірковував сказане моїм знайомим, усе краще уявляючи собі життя на заробітках. Згадалася історія й іншої сім`ї, де мати вже 12 років живе в Італії. Вдома залишилися двоє дітей. Практично маму вони втратили давним-давно. Батько теж живе своїм життям, особливо не замислюючись про вірність. Але квартирами дітей ця жінка забезпечила, доглядаючи за літніми багатими італійцями. Цікаво, коли ми зможемо собі дозволити найняти прислугу, тим більше будучи на пенсії!? Щоб нам прибирали квартиру і ходили в магазин, прали і прасували. Сумніваюся, що це коли-небудь відбудеться, оскільки, за словами мого знайомого, який прожив 5 років в Італії, ми від них відстали на все життя.

Дмитро ЧЕПУР
«Карпатський Об’єктив»

Опубліковано: 13.09.13 09:04 Карпатський Об'єктив