В давнину говорили, що лікарське мистецтво тримається на трьох «китах»: ножі, цілющій траві і слові. Як на мене, останнє із цієї тріади може бути як першим, так і другим.

Слово – це універсальна зброя без будь-яких інструкцій. Одної миті підносить нас під самі хмари, іншої хляп – на землю, у холодну калабаню, у бруд -  від якого іноді відмитись забракне мила. Життя – то гра, яка не обходиться без поразок. Без падінь. Без болю.

Ритм сучасного життя вимагає від нас рухливості і швидкості реакції: потрібно скрізь встигнути, прийняти те чи інше рішення, не помилитися з вибором. Кожного дня, кожної години ми кудись поспішаємо, та іноді не встигаючи за століттям підвищених швидкостей, багато хто розтрачує не тільки свої фізичні, але й душевні сили. Кажуть, що шлунок розумніший за мізки. Шлунок  вміє нудити, а мізки – з’їдають все підряд…

В процесі еволюції людство навчилося старанно доглядати за своїм тілом: регулярно митись, боротись з віком, надмірною вагою, з самими собою… А які аргументи можемо навести на захист догляду за душею?!

«Ти можеш дати голодному рибу – і він не буде голодний цілий день. Але ти можеш навчити його ловити рибу – і він не буде голодним все своє життя» – певно, ця східна мудрість є найкращою ілюстрацією методу позитивної психотерапії, темою якої була прес-конференція у моєму рідному місті, на якій мені пощастило побувати. Іншими словами, задача позитивної психотерапії не лише у тому, щоб вирішити дану проблему людини, але й щоб навчити її вирішувати інші свої проблеми і бути повсякчас до них готовими як до однієї з данностей життя. Досвідченні психотерапевти ділились досвідом роботи у галузі культури догляду за душею, розповідали про вплив слова на людську психіку. Як виявилось пізніше, вони широко використовують у своїй роботі притчевість оповіді, однією з яких поділились з мас-медіа для пояснення суті психотерапії як такої.

 «Уявіть собі чоловіка, який стоїть посеред площі на одній нозі. Дуже швидко м’язи перегруженої ноги починає хапати корч, тримати рівновагу стає все важче, через незручну позу всі м’язи тіла перебувають в напруженні. Біль стає нестерпним, чоловік кличе на допомогу. Один масажує ногу, на якій нещасний продовжує стояти. Другий розтирає м’язи шиї, які зовсім затекли. Третій, бачачи, що чоловік зараз впаде, пропонує йому руку для опори. І нарешті приходить мудрець, який  підійшовши до бідолахи спитав: «Чому ти стоїш на одній нозі? У тебе ж є ще одна. Стань на неї». А мораль цьої байки, на мій погляд, така, що кожен пацієнт приносить на прийом не тільки свою проблему, але й шляхи її роз’язання. Задача психотерапевта – допомогти їх знайти. Вміти дбайливо відібрати зерно від полови і проростити його. Бо без поразок, не буває подвигів. Без поразок не стаєш по-справжньому сильним. Саме поразки тикають пальцем на твої слабкі сторони.

Нещодавно дізналася, що депресія, з якою ведуть відчайдушну боротьбу на сторінках жіночих журналів, насправді – корисна. Саме так. Це довели деякі британські вчені, бо саме вона може виявитись дуже дієвим каталізатором виживання. Вириваючи нас із звичної колії, дає можливість побачити своє життя під іншим кутом зору, виявити що у ньому бракує і підштовхнути до пошуків кращого. Кожна людина є носієм здібностей та автором можливостей зміни життя на краще. Бо ж не вічно сидіти в калюжі, в яку упав. Холодна вода змушує підійматись. Хоча є такі, що люблять там посидіти, даючи підстави для жалощів насамперед собі, а потім вже й тим хто їх оточує. Вибір є завжди. Вихід є завжди. Не важливо чи ти лежатимеш на кушетці у свого психотерапевта, чи побіжиш за порадою до батьків та друзів. Як на мене глибина психотерапії полягає у тому, що ми самі собі психотерапевти. Ми маємо усвідомлювати відповідальність, яка лежить на нас за наші поради та іноді їх відсутність.

 Бо ж психотерапія – особлива медична спеціальність пов’язана не тільки з лікуванням у звичному розумінні цього слова, скільки з дією на особу людини, на її душу. Вона ставить перед собою благі цілі. Про те, на практиці склалася, на мою думку, важка ситуація, викликана тим, що найтіснішим чином стикаючись з душею людини і намагаючись її лікувати, ця область медицини іноді виявляється духовно не спроможною, такою, що не має етичних орієнтирів. Бо я переконана, що не можна полегшити душевний тягар іншої людини, не маючи власних духовних цінностей. Чи може сліпий водити сліпого? Чи не обидва впадуть до ями?

…Просто недільна проповідь якась вийшла! Тому, ще на останок, не виходячі зі свого амплуа розповім  одну притчу: «Жили собі колись в одній країні на Сході дві гожі сестри. Першу видали заміж за правителя країни, а другу за купця. Одначе з плином років дружина володаря ставала чимдалі худавішою, виснаженішою та сумнішою. Її ж сестра, що мешкала з чоловіком-купцем, день у день гарнішала. На запитання султана, як вдається це купцеві, той відповів, що годує дружину язиком! І султан велів, аби мерщій приготували силу-силенну язиків – баранячих, верблюдячих, телячих. На жаль, така чудо-дієта не зарадила султанші і вона продовжувала марніти з кожним днем. Тоді розлючений правитель наказав обмінятись жінками. Але, ставши султаншею, купчиха швидко втратила при дворі свою вроду. Тоді як сестра її, замешкавши в оселі купця відновила свою красу і привабливість. Секрет? Щоднини купець та його дружина розмовляли, оповідаючи один одному цікаві історії, співали, говорили один одному слова любові…»

Осуджувати, таврувати, гримати дверима – так просто. Бачити, чути, намагатися зрозуміти – потребує зусиль. Можливо, вже сьогодні хтось чекає на твою СЛОВОтерапію…?!

Христина БІКЛЯН