Поки що людство навчилося дуже добре придумовувати, виробляти, виготовляти і споживати. На цьому кругообіг матеріалів закінчується. Залишаються лише звалища відходів, які щохвилини забирають все більше площ та забруднюють води, ґрунти й повітря. Проте, беручи приклад із екосистеми Землі, маємо вчитися у неї того, що все на світі пов’язане і має бути збалансоване. Безкінечно виробляючи та споживаючи ми порушуємо баланс у природі, в якій, не зважаючи на ігнорування її проблем все ще живемо. Не зважаючи на відсторонення від неї – ми повністю залежимо від її примх.

Сортують та частково переробляють сміття в Європі та Америці. Та це не вирішує проблему в корені, а лише відтягує момент сміттєвого колапсу в часі. Переробка та утилізація сміття ніяк не може вгнатися за виробництвом і споживанням. Всім керують гроші. Нові винаходи впроваджуються в життя тільки якщо є фінансовий зиск в першу чергу. Екологія стала тільки гучним і популярним гаслом, але на практиці завжди перемагає фінансова складова під час втілення того чи іншого проекту. Саме гроші стали двигуном прогресу. Вони крутять світову економіку, наче вода млин.

Можливим виходом було би прийняття законів про обкладання високими податками виробництво тих матеріалів, які врешті-решт неможливо переробити як вторсировину (напр. шини). Такий жорсткий фінансовий крок урядів стимулював би підприємства, а, можливо і цілі інститути винаходити нові матеріали, які б стали циклічними, тобто, змогли б обертатися в господарстві, економіці, як вода в природі та з часом повністю замінили б ті, що неможливо переробити. Саме грошовий стимул став би найефективнішим двигуном у цьому питанні, а не дії добровольців чи ентузіастів.

Тому важливо возз’єднати ланцюжок виробництво-споживання-переробка в єдиний комплекс. А при сьогоднішніх порядках це неможливо прискорити, не користуючись фінансовим важелем.