Ні для кого не секрет, що більшій частині українців не по кишені якісні продукти. Експерти стверджують, що такий портрет споживачів ставить Україну в один ряд із соціально неблагополучними країнами Африки. За даними Держстату, на продукти харчування наші співвітчизники витрачають понад 40% своїх доходів. При цьому їхня якість залишає бажати кращого, особливо це стосується м’яса та ковбасної продукції. Натомість за кордоном ситуація зовсім інша. Якість продуктів харчування, зокрема м’ясної продукції, на значно вищому рівні, ніж в Україні.

Як відомо, ветеринарно-санітарний контроль за кордоном здійснюють державні ветеринарні служби. Вони характеризуються добре продуманою структурою та організацією своєї діяльності.

В Україні служба державної ветеринарної медицини має право на проведення ветеринарно-санітарної експертизи м’яса та продуктів забою на м’ясокомбінатах, бойнях, у цехах та на інших переробних підприємствах і ринках. Клеймування м’яса проводять ветеринарні спеціалісти після ветеринарно-санітарної експертизи. Воно засвідчує придатність м’яса для харчування людей та зазначає категорію вгодованості. За необхідності м’ясо маркують штампами, які визначають порядок використання, знешкодження чи знищення м’яса.

Прозорість цієї структури в Україні завжди залишала бажати кращого, а нещодавно в Києві викрили цілу корупційну схему роботи ветінспекторів. Як повідомили в ТСН, на 37 базарах столиці група ветеринарних лікарів вимагала гроші за дозвіл на реалізацію м’яса. За кожну тушу, крім обов’язкових внесків, продавці сплачували від 100 до 500 гривень. Організатор за місяць таким чином заробляв близько 600 тисяч гривень.

Про те, наскільки сумлінно працюють ветінспектори та представники санепідемстанцій Закарпаття, «Карпатський об’єктив» вирішив розпитати місцевого м’ясника.

«Їхня робота – це вибудувана система хабарництва, – розповідає Євген (ім’я змінено). – Отже, маємо стандартну ситуацію. На ринок привозять партію свиней. Приходить ветеринар, який повинен зняти зрізи м’яса з шиї кожної туші. Ці проби віддаються на перевірку. Після чого робиться висновок, чи придатне м’ясо до вживання. Це за законом. Що ж маємо в житті? Приходить ветеринар, який бере проби з однієї туші, а іноді й зовсім цього не робить. Розумієте, на забій потрібна первинна довідка, котра коштує 110 грн. (термін її дії – три дні). Якщо вона в тебе є, то ветеринарам ти повинен заплатити за кожну тушу, яку вони перевірять, по 20 грн. Ясна річ, що в людей із села, котрі продають свиней м’ясникам, такої довідки немає. Але це не проблема для ветеринарів. За її відсутності ти платиш по 40 грн. із туші плюс за первинну довідку, яку вони самі роблять. Розумієте, якщо я заробляю на свині 400 грн., то, за законом, повинен віддати за перевірку 130 грн. (110 первинна довідка + 20 грн. зріз-перевірка). Якщо за три дні не продав цю свиню, то знову змушений за цю ж тушу платити ветеринару таку ж суму. Тому зазвичай самі ж м’ясники показують тільки декілька туш чи навіть одну, яку перевіряють. За таку «сліпоту», або ж лояльне ставлення, як це називають самі м’ясники, ветеринари беруть непогані «чайові».

Щодо ветеринарної інспекції, то, за словами Євгена, ситуація така: “Приходить перевірка, яка обов’язково знаходить у тебе порушення, є вони насправді чи ні. При цьому погрожують закрити та опломбувати магазин. Проте після недовгої розмови інспектори натякають, що можуть закрити очі на деякі порушення. Не важливо, що вони самі ці грубі порушення й вигадали! В підсумку виписується мінімальний штраф, а це приблизно 80 грн. За таке знову ж лояльне ставлення ти залишаєш їм «на каву». Зазвичай ветінспекторів двоє, тому сума зростає. Виходить, що разом із мінімальним штрафом ви платите їм кругленьку суму. Як би там не було, але це краще, ніж закритий магазин. Крім того, вони самі пропонують, як легалізувати ковбасу власного виробництва, яку, згідно із законодавством, ми не маємо права продавати. Для цього просто потрібно купити 5–10 кг ковбаси із сертифікатом якості та за цими документами продавати свою. Що стосується штрафів, то судитися чи доводити, що вони висмоктані з пальця, – марна справа. На мою думку, робота цієї структури – це замкнене коло відвертого шантажу».

Якщо на нашому ринку таким чином здійснюється ветеринарно-санітарний контроль за якістю м’яса і продуктів забою, то стає страшно, яка продукція потрапляє на столи закарпатців…

Віктор Заноза

«Карпатський Об’єктив»