На території греко-католицької церкви Успіння Пресвятої Богородиці в Середньому Ужгородського району височіє пам’ятник греко-католицьким духівникам, які були репресовані радянською системою. Зроблений з каменю у вигляді дзвону.

Кореспонденту «Карпатського об’єктива» вдалося поспілкуватись із ініціатором створення пам’ятника, настоятелем святині о.Іваном Ісайовичем.

-10 років тому я прийшов служити у цей храм, – розповідає отець Іван. – Задумав зробити пам’ятний знак у формі дзвону отцям греко-католицької церкви, які були репресовані.

-Чому в формі дзвону? Що символізує він?

-Це дзвін із минулого, або «Ніхто не забутий». У ньому поєднання історичного та духовного. Я хочу, аби кожна людина, вдивляючись, могла зрозуміти, що цей дзвін дзвонить по кожному із нас і говорить у майбутнє. Люди, які зображені на пам’ятному знаку, сиділи у тюрмі за правду і за віру Христову.  

Зверху ікона єпископа Теодора Ромжі, він отримав смерть – 1947 року був убитий НКВД. Внизу чотири портрети: Владики Олександра Хіри, який отримав вічні заслання, покарання відбував аж у Караганді; отців Йосипа Уйгелі, Івана Лелекача, Андрія Тулещака. Всіх трьох засудили на 25 років тюрми, бо вони не хотіли служити Москві, хоча не так Москві, як ідеалам комунізму. Вони хотіли служити Ісусу Христу, правді та народу.

 Вони казали: «Не забудьте, ким ми були, не забудьте, ким ви будете. Нам важко було залишати цей світ, іти до тюрми за правду, але вам важче буде цю правду піднімати». Ми бачимо, що це є так, їхні слова пророчі. Я говорив із отцями, які були репресовані, зокрема, з отцем Іваном Романом з Виноградова, з Бендасом, Бачкаєм. Всі вони говорили: нам у тюрмі легше було, вам буде важче, бо вам треба буде вийти з брехні, яку комуністи засівали 70 років.

Ми зараз бачимо і цю війну на сході України, і у Верховній Раді, і війну в головах за багатство, за гроші. Люди готові служити сатані, лиш би у них були гроші. Правду ніхто не хоче чути.

Вислів «Блаженні ізгнанні правди ради, бо тіх є царство небесне» написали старослов’янською, хоча вислів і по-українськи вживається.

-Чому з каменя?

-Камінь – природній матеріал, основа хати, основа віри. Адже Петро у перекладі з єврейської «камінь». Камінь міцний, то і віра міцна.

-Хто виконував роботи?

-Знак робили ми, а ікону і портрети – батько із сином з Мукачева, відливали у Львові з рідкого каменя.   

-Вказані дві дати: 1947-1954. Що вони позначають?

-1946-го розпочався лжесобор у Львові, де було зроблено приниження нашої церкви, за наказом НКВС ліквідовано греко-католицьку церкву на Закарпатті.19 47-го прийшли сюди на прохання православного єпископа Московського Патріархату, який звернувся до Сталіна з петицією (дослівно кажу): «Для лучшего введения советской власти на Закарпатской Украине просим ликвидировать греко-католическую церков и все храмы греко-католической церкви перевести в Московский патриархат». Тобто не для поширення царства небесного, не для добра чи добробуту народу, а для введення радянської влади. Ми знаємо, що радянська влада противилася самій ідеології, противилася Богу і будь-чому, що стосується душі.

1947 року на Закарпатті розпочалися репресії, фізичний тиск і знищення. Це знищення тривало до 1954 року. Після смерті Сталіна отці були звільнені, реабілітовані. На жаль,  багато хто не повернувся додому, бо помер у дорозі.

Тетяна Грицищук, фото автора