Закарпаття – дуже привітний і багатонаціональний край. На території області проживає понад десять національностей, а народностей ще більше.

Але ні для кого не секрет, що в останній час загострилася ситуація щодо людей ромської (циганської) народності. У зв’язку з фінансовою дотацією від держави на народження та виховання дітей, роми вирішили виправити важку демографічну ситуацію в Україні. Це потягло за собою низку проблем, до яких суспільство не було цілком готове. В нашому місті, до прикладу, ходить стільки жебраків, що іноді соромно перед туристами. Вагітні ромські жіночки просять подати копійки на годування їхніх дітей, а як відмовиш, чуєш прокльони тобі в спину. Інші вже з маленькими дітками сидять на землі. А про умови проживання цих людей годі й говорити. Пройтися мікрорайоном «Радванка» і переписати прізвища дітей, які мають ходити до школи, – це подвиг учителя! Тут на тебе і собак натравлять, і з сокирою по вулиці за тобою поженуться… А декотрі батьки навіть не знають своїх дітей.

Але нас цікавить ще один немаловажний факт. За Конституцією України, право на безкоштовне навчання мають усі діти шкільного віку. І ось тоді, коли треба записати малечу до першого класу, ромська частина населення згадує, що вони насамперед щирі українці й мають право… (різні права, бо вони залежать від ситуації, в якій роми щось вимагають). Їх не влаштовує навчання у ЗОШ № 13 (для ромських дітей), вони вимагають, щоб їхні нащадки вчилися разом з іншими дітьми – українцями – у загальноосвітніх школах міста. І зовсім не важливо, чи вміють дорослі роми читати й писати, не важливо, що в школі між собою та вдома їхні чада не розмовлятимуть українською мовою. А якщо керівництво будь-якої школи відмовило прийняти дітей у зв’язку з наповнюваністю класів, роми одразу йдуть жалітися в управління освіти й таки добиваються свого. Ось така ситуація трапилася і в ЗОШ № 7. Ця школа знаходиться найближче до неблагополучного мікрорайону з ромським населенням. У перші класи записали діток, поділили списки. Звісно, як у кожній організації, комусь краще, а комусь – що залишиться… Так вийшло і тут. В один клас потрапили «білі» діти і лише кілька ромів, а в іншому – половина учнів – «смаглявці». Та ще й одні роми не хотіли вчитися в тому самому класі з іншими, бо, мовляв, одні з привілеями (цигани урі), а інші – прості. Скажемо про вчителя, якого ніхто не питає, чи хоче він працювати з таким специфічним контингентом. Звісно, ні. Вчителька того класу вирішила розпрощатися з класоводством та початковою школою загалом. Цю проблему розв’язали таким чином: один клас розформували, віддавши ромів по інших школах і зобов’завши директорів їх прийняти. Дорогу до знань було відкрито. Але чи потрібна їм ця дорога?

Марія СЕРГІЄВА

«Карпатський об’єктив»