Раніше ми розглядали питання втрати права на проживання внаслідок розірвання шлюбу зі співмешканцем.

Четвертим варіантом, що досить часто трапляється, є ситуація, коли подружжя жило та було прописане чи зареєстроване в помешканні, яке до цього часу не приватизоване. Йдеться про випадки, коли сім’я отримала житло від держави за ордером або коли в неприватизоване житло один із подружжя прописав іншого. За таких обставин розлучення не може бути підставою для зняття з реєстрації. Власником квартири залишається держава, а жильці є тільки квартиронаймачами (мають право користування житлом за плату). Один із подружжя може ставити питання про виселення та зняття з реєстрації місця проживання іншого тільки згідно з нормами Житлового кодексу, успадкованого нами з радянських часів, і це може бути або порушення правил соціалістичного співжиття, або відсутність такого квартиронаймача за місцем проживання понад 6 місяців поспіль. Як зрозуміло, розірвання шлюбу за таких обставин не повинно прийматися до уваги, а лише може слугувати поясненням виникнення тої чи іншої описаної згаданими нормами підстави. У цьому випадку важливим є те, чи особа зареєстрована в помешканні на момент подання заяви про приватизацію житла, і не має значення, чи «друга половинка» у шлюбі, чи вже ні.

У будь-якій із описаних вище «ризикових» ситуацій, якщо особа не бажає добровільно покидати приміщення, то її примусово можна виселити тільки згідно з рішенням суду. Для того, щоб досягнути бажаної мети (отримати рішення суду про виселення), слід грамотно скласти позов до суду та зібрати належний доказовий матеріал для його обґрунтування. При детальному юридичному аналізі кожної з ситуацій виникає багато нюансів й особливостей, що значною мірою може вплинути на кінцевий результат розгляду позову про виселення.

Часто люди вважають, що факт розірвання шлюбу автоматично порівну розподіляє між ними спільно нажите майно і в цьому випадку є достатнім лише факт реєстрації розірвання шлюбу або рішення суду про таке розірвання.

Насправді поділ спільного сумісного майна, згідно із законодавством, потребує окремого визначення та вирішення. Його можна здійснити в добровільному порядку шляхом укладення договору або, у випадку спору щодо цього майна, через суд. Тобто сам факт розірвання шлюбу не вважається поділом спільно нажитого (спільного сумісного) майна.

Ситуація з імовірністю необхідності зміни місця проживання внаслідок розірвання шлюбу стає ще більш багатогранною, коли в подружжя є діти, котрі не досягли повноліття. Однак особливості такого випадку потребують додаткового опису, який ми обов’язково подамо в наступних випусках газети.

Віталій БУРИШИН

«Карпатський об’єктив»

Опубліковано: 23.09.13 12:35 Карпатський Об'єктив