З першими осінніми днями на нещодавно скошених схилах луків та передгір’їв Карпат зацвів де-не-де пізньоцвіт осінній (або собача цибуля). На яскраво-бузкових квітах працьовито й весело гудуть бджоли, енергійно збираючи цілющий нектар. Перелітаючи з квітки на квітку, вони переносять на своїх ніжках пилок, тим самим перезапилюючи їх.

Цвіте пізньоцвіт осінній зараз, а от плодоносить у травні-червні – у пору сінокосів. Моя бабуся, котра все життя господарювала, розповідає: «Те сіно, в яке потрапляють паростки цієї рослини, худоба їсти не хоче. Тому часто доводилося вибирати почорніле листя собачої цибулі з копиць. Воно чимось схоже на бананову шкірку, тільки тонше, а в його основі, – за формою та величиною, як волоський горіх, – містяться дві-три шкатулки, наповнені дрібними кульками насіння. Позбутися цієї рослини на загороді неможливо. Скошені пагони пізньоцвіту підсихають на сонці разом із сіном, і насіння висипається з коробочок. У кінці літа на покошеній загороді знову зацвітають яскраві квіти».

Селянам отруйна рослина завдає клопоту, а от науковці дослідили, що колхіцин, який входить до складу рослини, порушує та затримує поділ клітинного ядра. Лікарі використовують цю властивість для затримування росту пухлинних клітин при лікуванні раку шкіри. Також первоцвіт вживався раніше проти ревматизму, подагри, невралгії. З лікувальною метою використовують насіння та бульбоцибулини.

Закарпатські натуралісти задля того, аби зберегти популяцію цієї рослини, занесеної до Червоної книги України, одного року заборонили селянам косити траву в урочищі «Пасіки», що поблизу В.Березного. Цим спричинили майже повне зникнення квітки на тому місці. Можна зробити висновок, що за століття співіснування з людиною пізньоцвіт осінній пристосувався до сезонності господарських робіт закарпатців.

Нашим читачам хочемо нагадати, що рослина ця смертельно отруйна. Так, пізньоцвіт осінній містить колхіцин в усіх своїх частинах (навіть у квітках). Якщо рослину зривати, вона може спричинити небезпечні отруєння. Його основні ознаки такі: сильна блювота, яка не припиняється після звільнення шлунка, із жовчю та шлунковим слизом, велика спрага, пронос із кольками та надзвичайно поганим запахом. Пульс спочатку сповільнюється, а потім прискорюється до 150 ударів за хвилину і більше, майже не прощупується. Колір обличчя стає блідим, губи та кінчик носа синіють. Шкіра вкривається клейким слизом, починаються судоми. З’являються ознаки паралічу. Тож за найменшої підозри отруєння слід негайно звертатися по допомогу до медиків.

Оксана ЧОПАК

«Карпатський об’єктив»