Ця історія, головними персонажами якої стала одна родина із Сполучених Штатів Америки, а саме з невеличкого містечка Мослі, штату Вірджинія, розпочалася влітку 2012 року.

Молодий, 39-річний чоловік на ім’я Джозеф Майкл, який є офіцером поліції штату, та його дружина Ронда Фей подолали довгий шлях до України зовсім не випадково.

Справа в тому, що влітку 2012 року у вищезгадану родину, завдяки Американському агентству «Нові горизонти», на п’ятитижневий відпочинок під час літніх канікул потрапив 16-річний Аттіла, хлопчик з України, а точніше із Закарпатської області. Юнак має статус сироти і є вихованцем Перечинської загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІ ступеню. За час літнього відпочинку Джозеф Майкл та його дружина Ронда сильно полюбили та прив’язалися до Аттіли і ці почуття були зворотними.

У ході розміреного, повсякденного американського життя та спілкування з Атіллою Майкл та Ронда дізналися, як нелегко живеться йому та його рідним 2-м братам і 2-м сестрам без опіки рідних, хоча працівники інтернату постійно приділяли сиротам відповідну увагу. Підліток Аттіла також розповів, що молодший з братів на ім’я Петро, нажаль, з дитинства має фізичні вади. У той момент у Майкла виникла практично нереально складна і принаймні дуже людяна ідея усиновити цілу родину Аттіли, а саме всіх п’ятьох дітей без виключення. Необхідно зазначити, що у наших іноземних героїв є і троє власних дітей, а саме 17-річний Остін, 10-річний Ейдан та 8-річний Алайн.

У свою чергу, враховуючи унікальність події, те, що Майкл являється поліцейським, тобто нашим колегою у своїй країні, Сполучених Штатах Америки, і багато других факторів, ми не мали морального права залишити цю ситуацію без уваги і, відповідно, не зустрітися із людиною, яка прийняла дуже вольове і погодьтеся доволі не просте рішення.

– Шановний Майкл та Ронда, як саме Вам далося прийняття такого важливого та неймовірно відповідального рішення – усиновити практично цілу родину дітей сиріт із іншої держави?

– Як вже я і розказував, що все розпочалося у 2012 році, коли хлопчик-підліток Аттіла потрапив до нас у родину по програмі Американського агентства «Нові горизонти». У свою чергу, і я особисто, і моя родина, дружина Ронда та троє моїх дітей, дуже полюбили нашого гостя і прив’язалися до нього. Під час наших бесід ми багато дізналися про долю Аттіли, його нелегке життя, сестер і братів. Після його від’їзду додому наступив час роздумів та неймовірне бажання допомогти вказаним дітям. Коли я перший раз поділився своїми думками із дружиною, вона навіть заявила що ми з’їхали із глузду. Але в подальшому ми разом прийняли тверде і остаточне рішення – дітей будемо всиновляти. Звичайно, ми спочатку поговорили з Аттілою, а для нас він вже Отто, дізналися думку підлітка. На наше щастя, Отто не був проти і погодився разом із братами та сестрами увійти в нашу, а на теперішній час вже і його, родину. Ми впевнені, що необхідно всиновлювати всій братів і сестер, так як не вправі роз’єднати родину між собою.

– Скажіть будь ласка, з якими труднощами із законодавчої сторони Ви зіткнулися під час процесу всиновлення дітей на території України?

– Я багато спілкувався із людьми, які вже пройшли такий шлях і були у ідентичних умовах. Останні казали, що це дуже складний процес і жалілися на деякі упущення у законодавстві наших держав. Єдине із складностей можна відмітити це, безперечно, довгий час, який займає всиновлення дітей. Але ми також розуміємо, що в такій справі враховується законодавство як нашої держави, тобто Сполучених Штатів Америки, так, відповідно, і України. Я з точністю можу сказати, що дрібні складності, які виникли під час проходження процедури, згладили людське ставлення громадян, неймовірна привітність, відкритість та чистота спілкування.

– Як Ви бачите майбутнє дітей, і що Ви плануєте в перспективі, тобто навчання і т.д.?

– Хочу сказати, що в нашому місті Мослі велика роль приділяється розвитку дітей. І я вже мав бесіду із викладачами одного з навчальних закладів освіти, де вчаться діти у яких англійська мова є другою мовою. Безперечно ми плануємо дати дітям відповідну освіту, а також, головне, наше піклування і зробити все що від нас буде залежати.

– Скажіть будь ласка, у Сполучених Штатах Америки має місце державна цільова програма, яка передбачає фінансову допомогу багатодітним родинам які всиновили дітей або щось подібне?

– Якщо американська родина всиновлює дітей чи дитину з США і їх прибуток менший за необхідний для утримання дитини, то держава надає допомогу до встановленого (розрахованого) на виховання мінімуму. А коли йдеться про міжнародне всиновлення, то держава надає дозвіл тільки тим родинам, прибуток яких дозволяє утримувати ту чи іншу кількість дітей і ніяких соціальних виплат не здійснюється. Але в нашому випадку, в місті Мослі, громада, яка постійно ходить до церкви підтримує нас, турбуються і також приймають участь у вихованні підростаючого покоління. Також при необхідності можлива фінансова підтримка і т. д.

– Шановні Майкл та Ронда, на якій стадій зараз перебуває процес всиновлення дітей?

– Вже, можна сказати, на горизонті ми бачимо кінцевий результат всієї процедури всиновлення. Хочу сказати, що ми також через відповідні служби змінюємо ім’я дітей: наприклад Аттіла буде Крістіан Отто, Олександр – Шон Александер, Сердіна – Ешлі Сердіна, Світлана – Саманта Свєтлана, ну а Петро – Грейсен Пітер.

Таким чином, п’ятеро рідних братів і сестер із невеличкого Закарпаття, які по тій чи іншій причині залишилися сиротами, у найближчий час знайдуть нову, люблячу родину правоохоронців із Сполучених Штатів Америки, а саме Джозефа Майкла та Ронду Фей і після виконання повноліття стануть повноцінними громадянами США.

Ми у свою чергу бажаємо Майклу та Ронді реалізації усіх планів які поставили перед собою ці неймовірно добрі люди.

Наостанок я сказав Майклу, що ці діти безперечно заслужили на краще життя і їм дуже пощастило зустріти їх у своєму житті, на що останній відповів, що це пощастило йому та Ронді, так як відтепер у нього буде така велика і прекрасна родина.

Після почутої відповіді висновок приходить сам по собі – якщо більше би було таких чуйних людей як Майкл та Ронда, то в нашому світі дитячих сліз практично би не було.

Повідомив Віталій Михайлов, Берегівський РВ УМВС.

«Карпатський Об’єктив»