Либонь, тільки лінивий сучасний корінний мешканець Закарпаття (або нащадок останнього), у якого у свідоцтві про народження в графах «національність батька і матері» написано «українець, українка» не задавався хоча б раз у житті питанням: «А хто ж я насправді: русин чи українець?». Особисто для мене дане питання є особливо болючим: мама родом з Закарпаття, тато з Галичини. Що це означає на практиці: бабця по татові виховувала культ єдиної нації з акцентом на ідеальності галичан, бабка по мамі стверджувала, що правильна віра «повсюду православні», а наш ідеал – отець Димитрій Сидор, з проповідей котрого я вперше почув слово «русин».
Тепер, все ж, трохи конкретніше про моє бачення етноніму «русин».
Почнемо з найбільш узагальненої версії, наведеної в українській Вікіпедії..
Руси́ни — етнографічна група українців, українське населення Буковини, Галичини і Закарпатської України. Після імміграції в 18 — 20 століттях проживають переважно на сході Словаччини і Сербській Воєводині та Хорватії, а також США та Канаді. Частина мешкає у Закарпатській області України та крайньому південному заході Польщі.
Однак, якщо вірити історику Євгену Наконечному, русин – це українець загалом, у якого Російська імперія украла це ім’я. І, зауважу, значна доля правди знаходиться на його боці, якщо проаналізувати факти, наведені ним.
У кінці 18 — на початку 20 ст. термін «рутени» (лат. Rutheni, Ruteni) — латинізована форма назви українців та білорусів, а також етнічних груп українців у Австро-Угорській імперії, використовувався як етнонім не тільки українців та їх підгруп а й близько споріднених народів.
Не вдаючись до аналізу історії суспільно-політичних рухів москвофільства, мадярофільства та проукраїнського народовства на території сучасного Закарпаття, відмічу, що і сьогодні ці течії мають своїх прихильників.
Найбільш послідовними у питанні боротьби за державне визнання русинів є москвофіли, одним з лідерів яких є все той же отець Димитрій Сидор. Щоправда, останнім часом у зв’язку з вироком у кримінальній справі відносно нього, панотець не має можливості здійснювати діяльність такого плану,- влада розцінює діяльність москвофілів як спроби посягання на територіальну цілісність України.
Проте ще 7 березня 2007 року Закарпатська обласна рада визнала русинів національною меншиною, а саме прийняла рішення про внесення в перелік національностей області національності «русини» та вирішила звернутися до Верховної Ради України з проханням визнати національність русинів на загальноукраїнському рівні. Активісти ряду громадських організацій відзначають, що це рішення є поза компетенцією обласної ради. Своїм прапором «нова національність» обрала триколор: синя, біла і червона смуги (що очевидно вказує на їх прихильність до ідеї «руського мира»).
У світлі останніх подій, у яких вбачається неоімперська політика Росії, закінчую словами видатного російського (без іронії) коментатора Озєрова: «Такой хоккей нам не нужен». Почекаю з самоідентифікацією кращих часів.

Андрій ВАЩУК