2 лютого пішов відлік часу за законом Мірошниченка, який фактично дає демонстрантам два тижні, аби залишити центр Києва, розблокувати роботу влади в столиці та інших регіонах. Або він втратить силу. Втім протестувальники, схоже, не збираються розходитись. І хоча відміни диктаторських законів виявилося достатньо, щоб трохи збити хвилю масових виступів, але цього мало, аби зупинити революційний рух.

Звичайно, Президенту вигідно затягувати процес і завести переговори у площину дискусій щодо конституційної реформи. Таким чином є надія перечекати, доки не вляжуться емоції і людям набридне стояти на морозі, а також відвернути увагу від питань про перевибори та амністію.

І, схоже, в нього це непогано виходить. Поки в опозиції сваряться про повноваження глави держави за старою-новою Конституцією, країною і далі править той самий уряд, тільки прізвище прем’єра трохи змінилося. Тим часом протестувальники не починають ніяких активних дій і зберігають спокій, зайнявши вичікувальну позицію.

Отже, для мирного вирішення політичної кризи на сьогодні розглядаються два найбільш вірогідних варіанти: повернення до Конституції 2004 року або перевибори Президента, а можливо, і Верховної Ради.

Розглянемо ці варіанти

Перевибори Президента в нинішній ситуації менш вірогідні. Буде важко примусити владу піти на цей крок. Для них цей варіант є не компромісом, а повною капітуляцією. Щоб цього досягти, треба знову розпочинати масштабний тиск, масові протести, можливо, барикади та штурми, які знову призведуть до жертв. Окрім того, далеко не всім в опозиції вигідні перевибори глави держави й навіть ВРУ. Хоча, на мою думку, це дало б реальну можливість перезавантажити владу і вже після цього починати розробку нових змін до Основного закону.

Так чи інакше, але наразі більш імовірним є компромісний варіант – повернення до Конституції 2004 року. До такого сценарію закликає і голос із Заходу. Верховний представник ЄС із зовнішньої та безпекової політики Кетрін Ештон нещодавно заявила, що конституційна реформа в Україні, яка передбачає перерозподіл частини повноважень між Президентом та урядом і парламентом, – це ключ до вирішення політичної кризи.

Конституція 2004 не влаштовує опозицію

Але ця реформа повністю не вигідна опозиції. Якщо зміни до Основного закону набудуть чинності, то протягом місяця в парламенті має бути сформована коаліція депутатських фракцій, якій ще місяць дається на формування свого уряду. Коаліція повинна мати не менше 226 голосів. Однак в опозиційних сил немає стільки, в «Батьківщини» 90 депутатів, в УДАРу – 42, «Свободи» – 36, усього 168 голосів. Мало. Разом із позафракційними 43 депутатами виходить 211, і цього недостатньо. Перебіжчиків з ПР не буде, бо, за Конституцією 2004 року, депутатам із фракцій виходити не можна. Інакше вони автоматично складають повноваження.

Є ще 32 комуністи, але це малоймовірний формат коаліції. А от союз ПР, у яких 204 депутати, з комуністами є найбільш вірогідним варіантом. Партія регіонів узагалі може сформувати в Раді більшість разом із будь-якою фракцією. В умовах, коли опозиція практично не матиме шансів утворити коаліцію, регіонали обов’язково цим скористаються. Отже, і уряд формуватимуть вони, бо в коаліції рішення також за більшістю.

Різниця тільки в тому, що велика частина повноважень перейде від регіонала Президента до регіоналів у парламенті. Принаймні не буде такої концентрації влади в одних руках. Але уряд на чолі з Арбузовим за таких умов працюватиме й далі до президентських виборів 2015 року, а може, й більше.

Не дуже хороша перспектива для опозиції та народу. І про це нібито попереджає Юлія Тимошенко у своєму листі до партії. Однак листа того ніхто не бачив, а цю інформацію невідомо звідки взяв Віктор Балога.

Як би там не було з таємничим попередженням Тимошенко, але в опозиції вже багато-хто розуміє, наскільки не вигідні їм зміни до Конституції. Особливо болісно вони б’ють по амбіціях Віталія Кличка. Так, на початку тижня в опозиції виник конфлікт навколо підготовки спільного законопроекту про зміну Конституції. У фракції «Батьківщина» назвали неприйнятними поправки колег з УДАРу щодо розширення повноважень глави держави. У свою чергу, соратники Віталія Кличка не планують відступати. Відсутність спільної позиції призвела до того, що голова ВРУ Рибак скасував засідання робочої групи з підготовки законопроекту й переніс його на невизначний термін.

Зміна основного закону не вирішує проблему

Справа в тому, що повернення до Конституції 2004 року не вирішує всіх протиріч, тому не ліквідує політичну кризу. Його розглядають як тимчасове рішення, яке гарантує недопущення встановлення диктатури в перехідний період. Однак у випадку, коли зміни до Конституції буде внесено, а при владі залишаться ті самі регіонали, народ, швидше за все, не сприйме такого компромісу й продовжить революційний рух у тих чи інших формах.

Окрім того, в опозиції оголосили про формування загонів народної самооборони по всій Україні. А це свідчить про налаштованість до подальшої боротьби. Подібні заклики звучать і на Майдані в Києві та на мітингах в інших містах України. Звичайно, народ би краще сприйняв перевибори та повне усунення від влади Президента-узурпатора, однак яку ціну потрібно за це заплатити? Адже, окрім мирних варіантів виходу з політичної кризи, нам досі загрожують найгірші сценарії: ескалація конфлікту, силовий варіант, громадянська війна, дезінтеграція країни і т. д. І якщо до цього додати зацікавленість певних потужних зовнішніх сил саме в такому варіанті, можна констатувати, що, незважаючи на тимчасовий спокій, це ще далеко не кінець.

З іншого боку, компромісний варіант не вирішує проблему і теоретично дає можливість Януковичу та його команді йти наміченим раніше курсом. І тут не виключені повторні спроби узурпації влади та встановлення диктатури. Не виключено й те, що саме цей сценарій під тиском Кремля досі розглядається як єдиний можливий Президентом та його соратниками.

«Ультиматум» досі в силі

Тому не випадково я почав статтю із Закону про амністію. У вирі дискусій про конституційну реформу про нього якось і забули. Але нещодавно спікер парламенту В.Рибак заявив, що «йде послідовне звільнення затриманих під час сутичок та протистояння», і при цьому додав, що мітингувальники також повинні виконувати свої зобов’язання: розблокувати приміщення державних установ, обласних адміністрацій, вулицю Грушевського.

А сьогодні вже 12-й день як діє «ультиматум» закону Мірошниченка про амністію. А отже, у майданівців є ще три дні, щоб звільнити всі приміщення, розблокувати дороги та фактично розійтися по домівках. Інакше Закон втратить чинність. Не факт, що до цього часу приймуть зміни до Конституції, і не факт, що навіть після цього люди розійдуться…

Руслан ФАТУЛА

«Карпатський об’єктив»