«Карпатський об’єктив» шукав сліди древніх кельтів на найзнаменитішій із мукачівських гір.

Мало хто із закарпатців знає, що в жилах кожного 10-го з нас тече кельтська кров. І це не вигадка, адже колись, тисячоліття назад, нашу землю населяли племена кельтів – міфологічних жителів древньої Європи, творців оригінальної культури та релігії, знаменитих воїнів, надбанням яких й зараз захоплюються романтики. І найбільше древнє городище кельтів знаходилося саме на Ловачці, як свідчать археологічні розвідки. Власне, одна із оборонних стін цього міста вціліла, вона нависає над рестораном «Ловачка», обтесані брили скали добре видно з траси.

Щоправда, нині потрапити на гору проблематично: землі біля її підніжжя роздані під дачі та інші об’єкти. Ми піднялися наверх з садиби Юрія Клованича, дослідника-аматора «мукачівських» кельтів. Він погодився провести імпровізовану екскурсію древнім містом кельтів – опідумом, який вчені називають Галіш-Ловачка за топонімами гір.

–- Його розквіт припав на І ст.. до н.е. Це кельтське поселення багато кого цікавить. Один київський професор написав про нього дві наукові книжки! На початку ХХ ст. тут проводив розкопки Тиводар Легоцький. Його знахідки були унікальними, вони показали, що це було не просте поселення, а центр, де жили воїни, духовна еліта – друїди. Тут була знайдена зброя, прикраси, кераміка, литво, господарський реманент (зберігаються в запасниках Ужгородського краєзнавчого музею). Знайшли навіть форму для монет, які тут відливали.

Можна припустити, що на вершині Ловачки було святилище друїдів, Юрій Клованич показує вірогідне святилище кельтів. Це невеличка ділянка, тут росте багато вікових дубів, є кратер.

–- Гора Галіш має 327 м над рівнем моря, Ловачка –304. Кельти завжди селилися на пагорбах над долинами річок. В ті часи Латориця протікала акурат під цими горами, – розказує дослідник-аматор. – Вчені виявили тут навіть фортифікаційні укріплення – ми можемо бачити їхній залишок – це природня скала, що висить над трасою. ЇЇ ідентифікував археолог із Мукачева Котигорошко. Укріплення спускалися аж до річки. Вони не збереглися, бо в середньовіччі усі каміння були використані для будівництва замку та перших кам’яниць міста.

Дорогою по уявному древньому городищу Юрій Клованич розказав, що по Карпатсьокму хребту проходив східний кордон кельтського світу. На думку багатьох дослідників, Карпатська улоговина й інші західні райони стали базою, звідки кельти робили свої набіги на інші країни, і бастіоном, що захищав самих кельтів зі сходу. Ця гіпотеза підтверджується археологічно: на сьогодні розкопано чимало кельтських городищ на Галичині, а також в басейні Тиси, де кельтські поселення були найчисельнішими. Опідум Галіш-Ловачка був найсхіднішим містом кельтів, відомим в Європі. Поруч із цією місцевістю було виявлено біля двохсот поховань кельтів.

–- В нормальних країнах на місцях таких поселень діють скансени, – каже пан Юрій, – аби люди могли безпосередньо торкнутися свого коріння.

–- Вони бачать ті відновлені хатки, елемент побуту,реконструкцію артефактів. І на душі світлішає…

Це добротна автентична атракція для туристів, вважає Клованич.

–- У Мукачеві ж про те, що тут колись жили кельти, знають одиниці. Та й відновлення скансену неможливе – землі, де знаходився опідум, давно роздані під різне цільове призначення. Тут є дачі, ресторани, готелі, заправки – усе, крім музею. Хоча насправді це місце має статус археологічної пам’ятки державного значення, що підтверджується чотирма постановами Кабміну. Час від часу, коли міська рада в черговий раз розкраює Галіш та Ловачку, чеські, словацькі вчені протестують: мовляв, що ж ви робите, це унікальна пам’ятка загальноєвропейського значення. Проте на них не зважають. Отже, опідум як пам’ятка для нас втрачений, – зітхає дослідник.

–- Тому у мене виникла ідея бодай частково відтворити щось подібне на кельтський скансен. Я працюю в цьому напрямку на базі своєї агросадиби під Ловачкою. Відтворив кельтську глинобитну піч, реконструював страви та напої, які вживали кельти. Частуємо ними туристів за розповіддю про унікальність Галіш-Ловачки. У них очі загораються, а закарпатці про це не знають. Влітку планую поставити кельтську хату, а також зайнятися бортництвом – кельти дуже поважали мед. У планах маю створити камерну сцену, де можна було б запрошувати колективи, що показують кельтські танці.

Та це вже справа майбутнього.

Але думаючи про майбутнє, не можемо забувати минулого. Щодо мене, то тепер гора при в’їзді в Мукачево стане скам’янілим символом того, що тут колись буяло древнє місто з високою культурою, до якої, можливо, причетна і я – якщо вірити науковому припущенню, що в жилах кожного десятого закарпатця тече кельтська кров?..

Тетяна Когутич

«Карпатський об’єктив»