За 19 км від м. Ужгорода, в селищі міського типу Середнє знаходиться пам’ятка архітектури – винні погреби, які занесені ЮНЕСКО до десятки кращих у Європі. Ці дивовижні підвали збудовані в XVI ст. силами полонених турків, котрі дісталися Іштванові Добо, як і самі середнянські землі, за перемогу в боротьбі за фортецю угорського міста Егер. Підземелля, за переказами місцевих жителів, турки викопали кирками. Вони працювали доти, поки не помер останній із них. Унікальність цих підвалів у тому, що вони викопані в туфі – пористій породі вулканічного походження, і через її капіляри повітря систематично потрапляє до сховищ. Завдяки цьому температура в сховищі і взимку, і влітку залишається однаковою – 12° С. Такі умови є ідеальними для витримки вина. Напій тут зберігають у дубових бочках, що теж має величезне значення і робить його унікальним. Ємкість найбільшої бочки становить 10594 літри.

Тут не завжди зберігалося вино. Раніше підвали слугували сховищем під час військових нападів і неодноразово рятували людей від смерті, адже мали вихід на поверхню, де вони були в безпеці. А підземелля заливали водою, і вороги гинули в їхніх лабіринтах… Жителі Cереднього розповідають, що підвали були з’єднані ходами з замком, який належав найсильнішому в Західній Європі Ордену тамплієрів. Руїни старовинної будівлі знаходяться на території селища.

Екскурсовод зазначає: якби стіни середнянських підвалів уміли розмовляти, то ми почули б багато цікавих історій про видатних осіб, котрі побували тут. У радянські часи це підприємство було закрите для простих людей. Першим із високопосадовців його відвідав Брежнєв. До приїзду генсека одне з приміщень облаштували як дегустаційний зал і зробили стільці зі старих бочок. Потім тут побувало багато відомих людей. З 1946 року власником цих погребів стала агропромислова фірма «Леанка».

У добрі часи для зберігання вина слугували два кілометри підвалів. Наразі використовується дуже мало території, пояснюють це відсутністю врожаю. Як розповіли працівники підвалів, виноградники доглядають не так, як би це мало бути, а більша частина їх не обробляється взагалі через відсутність техніки. Фірма державна, працівників мало, та й люди тепер не бажають так важко працювати за мізерну зарплатню. Уже кілька років агропромислова підприємство не може продати виноматеріал, бо вартість ліцензії захмарна (500 тисяч гривень). Тож виробництво занепадає. Нікому немає діла до тутешніх виноградників, які славили наш край не тільки в Україні, а й по всій Європі. Можливо, середнянські диво-підвали до вподоби якомусь чиновнику чи мільйонеру… Тоді можна зрозуміти такий жахливий стан виноградників і повну байдужість держави до їх занепаду.

Леся ХАВАН

«Карпатський об’єктив»