– Без начинки (наголос на першому складі) не відбувається жодне застілля в нашому селі, – розповідає Єлизавета Кукуль із Малого Раківця Іршавського району. – Це наша фірмова страва. Відіцькі (нетутешні) гості на гостині лиш начинку й наминають. А ще беруть нишком, аби ніхто не бачив, додому.

Випічка і справді смачна, запашна та духмяна, готується з кукурудзяного борошна, молока, яєць. Випікається в печі, бловдері, духовці. Найсмачніша та, яка спечена у печі, – пахне на всю вулицю.

Старожили стверджують, що батьківщиною начинки є саме Малий Раковець.

– Скільки живу, стільки готую цю страву, – каже 78-річна Марія Фанта. – У кожної господині є свої секрети, аби випічка була м’якою і смачною. Я напрактикувалася так, що все роблю «на око». Начинку можна готувати пісну й порзну.  

Мій батько здавна цікавиться історією рідного села, його звичаями, традиціями. Завжди допомагає мені, коли готую матеріал про М.Раковець.

– Переконаний, що начинка «народилася» саме в нашому селі. Пригадую, у 50-х роках минулого століття селяни бідували, бо радянська влада «визволила» наших батьків та дідів від землі, худоби й почала будувати комунізм для комуністів. Весілля люди справляли скромно: різали одну козу чи барана, варили дзяму (юшку, приправлену кислим і солодким молоком), пекли начинку. Гості пили по штемпелику (по 25 г) палинки, їли шматок м’яса, пили дзяму, а начинкою закушували.

Тепер начинку нарізають невеликими прямокутниками, кладуть на тарілку, подають на стіл одразу з хлібом. Начинка смакує з будь-якою стравою, її можна їсти з м’ясом або й саму.

Начинку випікають тільки в декількох сусідніх селах: у Великому Раківці, Імстичеві, Лукові, Білках, Заболотному. Та й то зрідка, і лише старші бабусі, бо люди кажуть, що в них не виходить така смачна, як у лазян (лазянами називають іршавчани жителів Малого Раківця).

– На щастя, у Білках є хлібопекарня, яка на замовлення випікає малораковецьку начинку, – розповідає 69-річна Марія Анинець із Заболотного. – Я 40 років ладила гостини на свальби, хрестини. Завжди пекла начинку. Добра була, але чомусь суха, не така файна, як у Лазах виходить. На свальбу треба багато начинки. До 40-літрового мальованого горниця насипаю 9 літрів кукурудзяної муки, три літри білої пшеничної муки, декілька пачок розтопленого маргарину, півлітра олії, 40 яєць, трохи солі, ресиловану цибулю, корінь петрушки, чорного перцю. Заколочую кислим молоком, потім додаю солодкого. Кислого треба удвічі більше, як солодкого. Молока слід лити стільки, аби тісто було рідке, як на палачінти (млинці). Розливаємо по тепшах – і в піч. За годину випічка готова. Начинка дуже смачна теплою. Вдома печу одну тепшу. 

– Найкраща начинка заввишки 2 см. Протягом останніх років у Малому Раківці печуть начинку тоншу, в тісто б’ють багато яєць, додають майонез, сметану. Начинка смачна, але дуже калорійна, – зауважує Марія Приймич. – Дехто додає зелень петрушки і сушений чабрець. А ось чорного перцю та кореню петрушки, як у Заболотному, ми ніколи не клали.  

Тетяна Грицищук, фото автора

«Карпатський об’єктив»