55-річний Мирослав Ковач із Зарічева Перечинського району останні 14 років веде сільське господарство. Має вищу освіту, закінчив факультет суспільних дисциплін УжНУ в 49-річному віці, відомий як громадський діяч, двічі голодував за зміну влади. Мирослав погодився розповісти про будні та прибутки «фермера».

– Моя мама родом із Виноградівщини, там змалку людина працює на землі. Мама померла понад 20 років тому. Ми з батьком удвох займаємося сільським господарством. Йому – 82. Мій дід був хорошим господарем, а потім став жебраком. За чехів мав три корови і четверо коней. Як прийшла радянська влада на Закарпаття, то «визволила» діда від землі й від худоби.

Я закінчив Ужгородський електронний технікум. До армії працював простим робітником на «Стеатиті» в Перечині, а після служби – майстром електродільниці. У радянські часи це був напівоборонний завод. Коли підприємство розвалилося разом із Союзом, то подався на сезонні заробітки в Польщу, Чехію. 2000-го повернувся в Україну, а роботи ще менше, як на початку Незалежності. Землі розпаювали, але на них нема кому працювати, бо люди по закордонах. У нас було лише 20 соток. Спочатку я взяв в оренду півгектара, потім гектар, наразі обробляю 2,5 га землі.  З батьком почали сіяти пшеницю, ячмінь, третікали (гібрид жита і пшениці). Вирощене згодовували свиням, а потім здавали їх заготівельникам.

Побачив, що свинарство великого прибутку не дає, то перейшов на скотарство. І тепер можу сказати, що бички ще більш невигідні для вигодовування, як свині.

Аби не бути голослівним, наведу приклад. Вигодував два бички по 3,5 центнера. Заготівельники брали по 12 грн. за кілограм живої ваги. За одного бичка отримав 4,5 тисячі грн., а в нього вклав майже 4 тисячі. 500 грн. за півтора року – хіба це вигідно, хіба це прибуток? Плюсом у цій справі є гній, який не треба купувати, його використовуємо для удобрювання полів, аби покращити урожайність.

Молода телятина теж не є вигідною. За 60 днів тварина вип’є молока щонайменше 450 літрів. За теля торік заготівельники платили 1200 грн., а вартість молока дорожча вдвічі.

Зрештою я переконався, що в сільському господарстві вигідно утримувати молочних корів. Три роки тому купив на Ужгородщині корову породи чорний гольштин за 10,5 тис. грн. Ще за привіз заплатив 400 грн. Грошей не вистачало, то взяв кредит. Нещодавно його виплатив. Корову назвав Білкою. Щодня дає 25 літрів молока. Наразі маю три молочні корови. Що таке три корови в господарстві? Це щоденна 15–18-годинна кропітка праця.

Коли в мене були дві корови, то клієнтів мав лише в селі. Молоко, сметану, сир возив і на ринок у Перечин. З Білкою з’явилася проблема: де збувати продукцію? У районі немає жодного молокопереробного підприємства! З цим питанням я звертався до всіх голів Перечинської РДА. Та вони тільки руками розводили. Я писав і розклеював оголошення по стовпах, під’їздах. Люди не телефонували, тож не знав, що роботи. Два роки тому став діяти по-європейськи: почав розвозити молоко за польським варіантом – додому клієнтам. Щодня намотую на велосипеді 15–17 км. Із Зарічева до Перечина везу молоко десятьом клієнтам по півторалітровій пляшці. Літр молока – 8 гривень. Для постійних клієнтів діє скидка. Є ті, хто бере молоко двічі на тиждень. 

За виручені гроші  купую комбікорми, жом, макуху, вітамінні добавки. Три роки тому Зоряна захворіла на запалення вимені. Мастит мала, бо лягла на холодну землю на пасовищі, а то вже був кінець листопада. Лікування коштувало 400 грн. і тривало два тижні. Протягом цього часу молоко було непридатне для вживання, і я виливав його псові. Навіть бичок не хотів пити – так було чути антибіотиками, якими лікували корову.

З травня по жовтень корови на пасовищі. Чередарю плачу по 100 грн. на місяць за корову.

Улітку винаймаю комбайнера, аби зібрати врожай зернових. Позаторік придбав китайський міні-трактор за дві тисячі доларів. Ним можна привезти гній, урожай. Торік купив із Польщі «беушну» сівалку за 500 доларів.

Як можна співати «Ще не вмерла України ні слава, ні воля», коли села вимирають, а сільське господарство занепадає, бо держава допомагає йому лише на папері, а насправді тих дотацій селянин не бачить?! – ставить риторичне запитання Мирослав.

У Зарічеві проживає 2,4 тис. чол., є 680 дворогосподарств. Селяни утримують близько 120 корів. Молоко та молочнокислі продукти збувають серед односельчан та на ринку в Перечині.  

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора

«Карпатський об’єктив»

На фото: Мирослав Ковач щодня намотує на велосипеді 15–17 км