У неділю, 23 листопада, в Ужгороді пройшло щорічне поминальне віче на Кальварії. Це 70-та річниця трагічних подій, що відбулися в житті закарпатських угорців. Певно, немає угорської родини, яка б не втратила родичів у сталінських таборах.

Цьогоріч на пагорбі Кальварії біля монумента пам’яті полум’я свічок горіло ще яскравіше. Щирі та глибокі молитви представників римо-, греко-католицької та реформатської конфесій зворушили всіх присутніх. У кожній проповіді була проведена тонка паралель із сьогоднішніми подіями на Сході країни. Духовенство не тільки молилося за душі закатованих у таборах, але й нагадало про добро, милосердя, порозуміння та любов, без яких неможливий жоден мир.

На вічі була присутня й консул Угорщини в Ужгороді Елла Лемак. У своїй промові, згадуючи історію, яка пов’язує Закарпаття та Угорщину, вона запевнила, що тільки завдяки спільним зусиллям, дружбі та взаємній підтримці можна збудувати спільне майбутнє.

Віче завершував виступ Лівії Балог, голови КМКС Ужгородського району. В пам’ять про загиблих вона звернулася до присутніх баладою, яку написав у листі її родич, перебуваючи у таборах. Скільки любові й прагнення до життя та свободи було в тій поезії… На обличчя літніх людей, присутніх на заході, лягла важка тінь спогадів, жалю та скорботи. Також пані Лівія розповіла про акцію, в якій узяла участь у суботу разом з 450-ма іншими закарпатськими угорцями. Вони пройшли тим самим шляхом від Мукачева до Сваляви… Шляхом, яким 70 років тому прямували люди, що ніколи вже не повернулися до своїх родин. А ті одиниці, котрим пощастило, не забудуть жаху, пережитого в далекому минулому. «Коли йшли пішки навіть без наглядачів, без прицілу, перед очима все одно поставали жахливі картини історії. Але незламний дух перемагає, головне – віра у свою справу і єдність на шляху до поставленої мети мети», – палко завершила свою промову Лівія Балог.

На знак скорботи біля меморіалу було покладено вінки в національних кольорах Угорщини.

Марія СЕРГІЄВА

«Карпатський об’єктив»