Про Івана Фірцака із Білок написано багато. Першу пробу і найбільш вдалу, як на мене, зробив відомий письменник і журналіст Антон Копинець. Успіх криється в тому, що вони свого часу товаришували, часто зустрічалися за кухлем пива. І тоді з уст уславленого силача лилася цікава розмова, яку А. Копинець занотовував і видав окремою книжкою. Про всесвітньо відомого силача український письменник Василь Басараб написав роман «Ломикамінь», намагався відтворити його славне життя і Василь Гаджега, і Андрій Савко, і Олександр Гаврош.

А мене взяла цікавість, як Іван Фірцак став Кротоном. Як так сталося, що його перехрестили? Чому він не виступав під своїм іменем? Відповідь на це непросте питання намагався знайти у спогадах учасників, які свого часу особисто зналися з Іваном Федоровичем, а також у численних публікаціях. У повісті «Кротон» А. Копинець намагався зняти завісу загадковості. Ось як він, до речі, описує той епізод, коли зал загримів, закричав:

- Кротон! Кротон!

- «Що значить те слово – лише пані Герц-Фертовова знала. Подібне мав її полюбовник – грек Кротоній. Гей, гей, то був дужий мужчина! Казковий! Пані ще й досі жалкує, що гостювали в Афінах усього два місяці! Обіцяла йому високу платню, аби йшов у її цирк замість Маклера. Та Кротоній не забажав покинути своєї батьківщини. Приємною мелодією-спогадом звучить те ім‘я в її душі і по сьогодні.

Щось би подібне придумати Силі, не раз розмірковувала господарка цирку, бо в нього дуже проста кличка. До того ж слов’янська. Її тяжко вимовляти французам. Боже, чому ці люди вигадують собі кращі прізвища?»

Свого часу я ніяк не міг збагнути, як це в гірському селі Загаття народився основоположник закарпатської школи живопису Адальберт Ерделі. Чому не Іван, не Петро, не Василь, а саме Адальберт. Довгі пошуки увінчалися успіхом.

Виявилося, що Адальбертом Ерделі талановитого хлопця назвав пан, який з дозволу батьків віддав його в школу живопису. Так за малювання маленький Іван Гриць поплатився іменем батька. А невдовзі у каталозі однієї з виставок у Будапешті, в якій він брав участь, з’явилося прізвище молодого художника… Адальберта Ерделі. Це згодом підтвердив і колишній добре знаний Гриців учитель малювання Загатської середньої школи Костянтин Станкович.

Подібне сталося й із Іваном Фірцаком. Але звідки взялося слово «Кротон»? Що воно, власне, означає? А. Копинець намагається розшифрувати: «Кротітел» – по-чеськи означає приборкувач. То хіба що до Регіни Штаткової підходило б. І треба зберегти більше з того співучого прізвища. «Тон – по-грецьки «напруження». Еврика! Кротон! Так у Афінах «Герцфертовцирку» біля Іванового імені з’явилося прізвисько «Кротон».

Здається, все так просто. А як на мене, то це всього версія автора книги «Кротон». Чому саме? Якось знайомлячись із творчістю французького скульптора Фальконе, звернув увагу на його роботу «Мілан Кротонський», якого пожирає лев. Одразу задався запитанням: хто ж він, Мілан? І чому саме Кротонський. Виявляється, Мілан з міста Кротон в Італії відзначався неабиякою силою. Одного разу він намірився, похваляючись, розчахнути руками величезний пень. І був покараний. Руку затиснуло, а коли на Мілана напав лев, то, хоч атлет і відбивався відчайдушно, вирватися з левових пазурів йому не вдалося. Саме найбільш напружену, найдраматичнішу мить боротьби обирає для своєї скульптури Фальконе. Отож, все зрозуміло. Мова йде про силача з міста Кротона, якого увіковічнив француз. Бо саме в Парижі зал і загримів : «Кротон! Кротон!». З ним і пішов по світу білківський силач. Втім, схожа ситуація трапилася і з дідом І. Фірцака. Зібравшись далеко в ліс, старий зустрівся з ведмедем. Інший би на його місці перелякався і дав знати ногам. Та дід пересилив звіра. Можливо, про цю пригоду теж знала господарка цирку і дала добро на те, аби його онук став Кротоном, схожим на Мілана. А то, звісно, велика честь!

Уже потім, через роки, Іван Фірцак-Кротон скаже господарці цирку: «Ви вкрали від мене нянькове ім’я! Заплювали мій рід, мій край. Та й далі хотіли би збиткувати ся наді мною. І на пропозицію відновити своє ім’я Іван Федорович відповість: «Те вже ніхто не може зробити. Ніхто, крім мене. Я можу відновити своє ім’я перед своїми людьми, перед старим няньком».

Щось подібне є і в біографії Адальберта Ерделі. На пропозицію голови Народної Ради Закарпатської України І.І. Туряниці узяти ім’я відомий художник відповів: «На Ерделі я працював більше тридцяти років, а на Гриця – стільки ж не лишилося».

Слава Богу, що ті часи минулися і тепер маємо можливість творити під власним прізвищем.

Василь ШКІРЯ

«Карпатський об’єктив»