До початку 21 століття було підраховано, що на дні озера є не менше 200 тисяч тонн мулу і щороку ця цифра зростає на тисячі. Радість від усвідомлення того факту, що в Україні є таке диво-озеро як Синевир, злегка затьмарюється наявністю не дуже хорошого факту.

Справа в тому, що Синевирське озеро знаходиться під загрозою зникнення. Точніше, вчені впевнені в тому, що озеро неминуче зникне. Як утіха слід сказати, що, по-перше, відбудеться це нескоро, а по-друге, населення України в силах дещо зробити для того, щоб врятувати “Морське око”.

Тривогу забили в середині XX століття радянські вчені. Зокрема, співробітники львівського інституту геології, які підрахували, що в озеро щорічно потрапляє більше 50 тонн твердого стоку. Правда, радянська влада вирішила, що така віддаленість перспективи знищення Синевира не означає, що озеро не треба рятувати. У 1974 році був створений ландшафтний заказник площею більше 40 тис. га, а в 1979-му – національний парк “Синевир”. Крім загальних питань охорони екології озера ці інстанції повинні були зайнятися установкою дамб на потоках, які підживлюють озеро. Таким чином, можна було очистити воду, яка потрапляє в озеро, і зменшити темпи замулювання. До початку 2000-х учені підрахували, що на дні Синевира накопичилося не менше 200 тис. тонн мулу. Однак завдяки сучасним методам підрахунку, геологи змогли прийти до заспокійливого висновку про те, що з такими темпами озера не стане через 10 тисяч років. Так що роль заповідника сьогодні скоріше полягає не в захисті самого озера, скільки в охороні дивовижної природи навколо Синевира.

karpatnews.in.ua