В умовах гострого дефіциту газу та електроенергії українці переходять на альтернативні види палива. Не залежати від енергетичної ситуації в країні й грітися завдяки енергії сонця, землі та вітру вирішують і закарпатці. «Карпатський об’єктив» продовжує розповідати читачам про те, як узимку подбати про тепло у своїх оселях. Цього тижня ми поділимося з вами, як бути завжди з теплом та світлом і при цьому ні від кого не залежати. Тож детальніше про те, як закарпатці приборкують енергію природи та про всі переваги й недоліки екоопалення.

Спіймати сонце

Енергія сонця невичерпна, екологічна та всеосяжна. Україна, вслід за Європою, намагається стимулювати розвиток цієї відновлювальної енергетики. Попри це, нині в нашій країні стрімко розвиваються лише великі сонячні парки, а в приватних помешканнях і на малих підприємствах сонячні батареї – рідкість. Головні перешкоди – українська бюрократія та висока вартість обладнання, наголошують експерти.

«Близько 20 тисяч євро коштуватиме система, здатна в зимовий час забезпечити енергією помешкання площею 100 кв. м. Тож така новація для української родини окупиться не скоро, – розповідає експерт з екоопалення Дмитро Юрик. – Не думаю, що термін служби сонячних батарей більший ніж  20–25 років. Тож кожного місяця вам доведеться віддавати за нього по 1 тис. євро. А за ці роки ваше обладнання може застаріти й вийти з ладу. Але тут є і переваги: не потрібно ні дрова носити, ні димохід прочищати, ні газ дорогоцінний купувати, ні електрику. Максимальна вигода і жодної шкоди довкіллю».

Завдяки європейським інвестиціям на Закарпатті з’являються сонячні електростанції та вуличні ліхтарі. Енергія сонця нині освітлює щонайменше чотири села нашої області, які на довгі роки вирішили проблему із темними вулицями. Невтішна політико-економічна ситуація в країні змушує і пересічних закарпатців задумуватися про альтернативні види палива.

Шлях до незалежності від газу – через невичерпне джерело сонячної енергії, вважає житель Мукачівського району Василь Ковда. Чоловік уже не один рік обігріває свій приватний будинок енергією сонця. Каже, що тепер не боїться ані відключень електрики, ані перепадів струму.

«У своєму будинку я встановив сонячні батареї. Щоправда, задоволення таке не з дешевих. Виклав за нього близько 15 тисяч євро. Однак підрахував, що окупиться воно вже через декілька років, – розповідає пан Василь. – Геліосистема може використовуватися в будь-який сезон, правда, потужність буде різною. Найцікавіше в цій системі – генератор тепла, яке накопичується протягом літа, а взимку його можна використовувати. Окрім того, у сонячні дні будь-якої пори року генератор також під заряджається».

За аналогічним принципом побудовано тисячі будинків у Німеччині, Голландії, Франції, Швейцарії, а також у Китаї. На сьогодні в Україні, де більше сонячних годин на рік, ніж у половині країн ЄС, приватні сонячні батареї на дахах залишаються радше винятком. Адже для стимулювання розвитку відновлювальної енергетики в нашій державі необхідно створити належні умови. Для цього людям слід запропонувати привабливі «зелені» тарифи, податкові пільги, доступні ціни на обладнання.

Їх гріє рідна земля

Виявляється, що не тільки над нашою головою, але й під ногами існує джерело чистої та ефективної енергії. Тепло, яке міститься в надрах землі, гріє не менше, ніж сонце. Видобувають його за допомогою теплових насосів. Такою енергією можна обігріти цілий будинок, підприємство.

Про це не на словах знають жителі села Підвиноградів, що на Закарпатті. Там в одному із найбільших дитячих садочків установили термонасоси, які використовують енергію землі. Завдяки цьому вихованцям ДНЗ не страшні навіть люті морози.

«Наразі маємо тільки опалення, а ось для того, щоб була гаряча вода, потрібно ще встановити водовідвід. Тепло отримуємо завдяки спеціальним термокотлам, які знаходяться під землею, – розповідає завідувачка ДНЗ Надія Данкович. – Енергоощадне екологічне устаткування для обігріву садочка почали встановлювати рік тому. Дуже багато часу зайняли технічні дозволи, а також брак необхідних коштів. Зате вже цьогоріч сподіваємося зекономити на обігріві приміщень 30–40 тис. грн.».

Геотермальний тепловий насос за принципом роботи схожий на звичайний кондиціонер реверсивного типу (здатний опалювати й охолоджувати). За допомогою теплообмінників він збирає теплову енергію із землі й «переносить» у приміщення.

Цього вистачає, аби 200 вихованців Підвиноградівського дитсадка були в теплі та комфорті. Не менше тішаться таким новаціям і батьки. Кажуть, відколи температура в групі стабільно тримається на позначці 23° С, їхні малюки хворіти стали значно рідше.

Гроші на вітер

Не менш цікавим є ще один різновид відновлювальної енергетики – вітряки. Елегантні й водночас масивні, вони здавна приваблювали до себе увагу. Мандруючи дорогами Європи, неможливо не помітити довгі поля з вітрогенераторами. Воно й не дивно, оскільки це одна із найперспективніших галузей альтернативної енергетики. Вітрові електростанції екологічні, займають мало місця і легко вписуються в будь-який ландшафт.

У свої чергу, українські експерти та представники влади констатують, що і в нас із кожним роком збільшуються потужності вітрової енергетики.

Втім її частка в енергобалансі країни залишається незначною. Причина в тому, що вітряки важко підключити до електромережі, та й пільги за виробництво енергії з вітру отримують не всі.

«В Україні набувають популярності не приватні вітроагрегати, а промислові, великої потужності. Більшість із них розташована на півдні України, де швидкість вітру є вищою, – стверджує експерт з екологічного будівництва Петро. – В інших випадках вигода від вітряка є сумнівною. На Закарпатті важкий гірський рельєф, а тому тут немає стабільних вітрів. Наскільки мені відомо, в області вітряки, які забезпечують енергетичні потреби помешкань, можна перелічити на пальцях. Вітрогенератори такі не дешеві й притім сумнівної рентабельності».

Нині значна частина країн світу поспішає перевести свої енергосистеми із традиційних джерел на альтернативні. До прикладу, Данія отримує чверть всієї електроенергії з вітру, Німеччина – одну десяту від своїх потреб, а в енергетичному балансі України частка вітрової енергетики вимірюється тисячними частинами відсотка.

Як то кажуть, не було би щастя, та нещастя помогло. Шукаючи виходу зі скрутної ситуації, яка склалася останнім часом в Україні, наші земляки, намагаються відійти від дорогого газу й електроенергії і замінити їх чистими альтернативними джерелами енергії. Між тим уся розвинена європейська спільнота ставить собі за стратегічний напрям перехід як промисловості, так і комунального сектору на «зелені» джерела енергії. Потенціал в Україні для розвитку відновлювальної енергетики нічим не гірший. Проте за роки незалежності ми тупцюємо на місці,  при цьому маючи безліч ресурсів для того, аби зробити довкілля чистим, а нашу економіку ні від кого не залежною.

Христина БІКЛЯН

«Карпатський об’єктив»