Топірець – не така уже й тупиця, як звикли в нас казати про сокиру

Що було вчора, те варто згадати і сьогодні. Дуже добре, коли нащадки прагнуть відтворити життя предків. Адже у старожитності є чимало приємних сторінок, що яскраво засвідчують мудрість пращурів у різних сферах діяльності. Саме з цього приводу в Міжгірському профліцеї за авторства його директора Василя Маринця народився інноваційний проект, методологічною основою якого під час навчально-виховного процесу стали народні традиції самобутнього верховинського краю.

У рамках реалізації плану, який мав назву “Відродження народних художніх промислів, традицій, звичаїв, старовинної верховинської кухні в умовах інтенсивного розвитку туристично-рекреаційного комплексу Міжгірщини”, згадали про… топірець з давнини. Як-не-як, а він був оригінальним, мав певні відмінності від відомих гуцульських сокир. Його здебільшого називали верховинським, хоча по праву заслуговував і синонімічного ймення — бокораський. Бо саме люди цієї професії застосовували цей унікальний інструмент під час лісосплаву. Однак жодного старовинного екземпляра топірця, незважаючи на всі пошуки, в тому числі і в Тереблянській долині, де колись потужно сплавлялися бокори, не вдавалося розшукати. Але наполегливість завжди приносить плоди. У великій пригоді став Павло Кривка – краєзнавець Міжгірщини, який до дрібниць цікавиться історичним, соціальним та культурним минулим глибинки. А ще поділився спогадами старожил із с.Річка Іван Больбан, хоч він передовсім добре обізнаний у виробництві трембіт. Про технологію виготовлення знаряддя ліцеїсти не полінувалися довідатися також з архівних документів у Львівській національній академії мистецтв. Тож, маючи вже деякі теоретичні уявлення, взялися за практичне діло. Спочатку зробили топірці повністю з дерева, як сувеніри, а відтак — з металевим обухом. Та такі виготовили, що можуть слугувати як для подарунків чи музеїв, так і у ділі.

Читайте також:

22-річний доброволець з Міжгірщини загинув у зоні АТО

Новини Міжгір’я

Василь Маринець розповів про різницю між верховинським і гуцульським топірцями. Вона полягає в тому, що місцева сокира на обуху мала і напівокругле лезо, завдяки якому практично було стягувати бокори за їхнього формування, зачепитися за гілля, карабкаючись гірськими хащами. А топорище обмотувалося сировицею. Це давало неабиякий ефект. Держак аж прикипав до рук бокорашів, хоч був мокрим. А інша загострена кінцівка топориська комфортно слугувала мандрівнику під час ходьби. Взагалі давні бартки були універсальними. Їх горяни використовували навіть як зброю, боронячись від нападів звірів у хащах, а то й підступних ворогів. Топірець, погодьмося, не така вже й тупиця, як звикли зневажливо казати про нього на місцевій говірці.

Директор профліцею, де налагодили, можна сказати, серійний випуск сувенірної древньої лісорубської сокири, каже, що вона стане і своєрідною візитівкою краю, бо вже на всіляких святкових виставках на неї особливо задивляються туристи, надходять замовлення. З таким топірцем асоціюється дух бувальщини, зокрема відважна праця верховинських плотогонів.

Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ
На фото автора: Василь МАРИНЕЦЬ демонструє не лише різних типів топірці, виготовлені в ліцеї, але й нового зразка гуню студії ткацтва, яка також діє в навчальному закладі.

НОВИНИ ЗАКАРПАТТЯ