19 березня Закарпатський народний інститут організував конференцію з питань мовного права та двомовності.

Конференція проходила на базі гостинного дитячого будинку Милосердного Самаритянина, що у Великій Доброні. Конференція для угорськомовних викладачів була базована на виступах мовознавців, соціологів та політологів. Цікаві та змістовні виступи пропонували Іштван Чернічко, Вікторія Ференц, Золтан Кантор та Міклош Ковач. Головною темою обговорення було питання збереження, розвиток та широке використання угорської мови в районах, де проживає велика кількість угорців.

Захід відкривала та представляла гостей Елеонора Молнар, яка одним коротким запитанням « йти чи залишатись?» в своєму виступі, одразу окреслила важливість проведення цієї конференції та роботи всіх присутніх у мовному напрямку. На конференції також були присутні й представник Генерального Консульства Угорщини в Ужгороді та голова КМКС ужгородського району Лівія Балог.

Мови національних меншин переживають скрутні часи. Дедалі більше людей перестають використовувати материнську мову навіть у родинах, де вона завжди звучала з колиски. Все менше дітей батьки віддають у садочки та школи з вивченням угорської мови, все більше стає таких родин, які переходять на спілкування мовою, яку використовує широке їх оточення.

На зустрічі були представлені матеріали та теми для обговорення, де зазначалася важливість збереження угорської мови, мовні закони, якими варто керуватися й використовувати на практиці. Адже зазначено, що є можливість використання другої регіональної мови, мови національної меншини в тому випадку, якщо на території району проживає 10% людей, що використовують дану мову. Таким чином, на Закарпатті таких аж чотири райони – це Ужгородський, Мукачівський, Берегівський та Виноградівський.

Доповідачами було представлено цікаві доводи, де учасники конференції могли спостерігати за документальним використанням двох мов з далеких 1800-х років по сьогоднішній час. Таким чином проведено паралель між дотриманням мовного законодавства тих часів та недотриманням у теперішньому часі. Це спостерігалося дуже наочним чином й закладалося у підсвідомості з дитинства. Всі вивіски магазинів, державних установ, назви вулиць, сіл дублювалися двома, трьома, а то й чотирма  мовами. Коли з самого раннього дитинства спостерігаючи й читаючи дитина звикала до такого відтворення, то в майбутньому це ставало само собою зрозумілим та потрібним. У сільській місцевості, де проживала більша кількість різних національних меншин, потреба у дублюванні написів на різних мовах була більшою. Також всі документи подавалися в інстанції саме на тій мові, яку використовували в тій чи іншій місцевості. Навіть давні гроші, так звані «пенге» мали напис на семи мовах. Тому зазначалося, що ця грошова одиниця говорить сімома мовами. Таким чином аж до настання часів Радянського Союзу відбувалося використання декількох мов. Ця практика відновилася з настанням незалежності України але так прозоро й так одноманітно, тільки в напрямку російської мови, що відносно мов багатьох національних меншин, зокрема угорської, не було зроблено майже нічого.

Тому, кожний закарпатський угорець має долучитися до відновлення мовних традицій, намагатись повернути своїй мові шану, належне місце та спонукати до її використання.

Марія Кеслер